Час, немов перевіряючи на міцність, піддає нас новим і новим випробуванням. Немає нічого важливішого, ніж життя людини, а життя, яке віддане за свою Батьківщину, набуває величного сенсу. Зараз на нашій землі гримлять вибухи й свистять кулі. Страшна звістка стукає у двері, викликаючи розпач і невгамовний біль у душах рідних та близьких, серця справжніх героїв завмирають, завмирають, як сама Україна, яку поглинула  жалоба за своїх синів.

У нашому ліцеї відкрили меморіальні дошки на честь загиблих за Україну бійців Куцому Івану Руслановичу та Бауеру Миколі Івановичу, учасникам російсько-української війни, які героїчно загинули захищаючи рідну землю та територіальну цілісність нашої держави, її благополуччя, мирне майбутнє.

На урочистїй церемонії відкриття меморіальних дошок були присутні матері, друзі загиблих, педагоги та учні, односельчани, настоятель Глибоцького храму «Княгині Ольги» отець Роман, секретар Глибоцької селищної ради Бадюк Олена Іллівна, начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Чубрей Юрій Геогрійович,заступник військового комісара Олар Іван Костянтинович.

«Найголовніше наше завдання –  зберегти пам’ять про подвиги наших земляків та допомогти кожному, хто повертається з цієї жорстокої війни, сім’ям воїнів, їх рідним. «Коли помирає людина – це велика трагедія, велике горе для всієї родини. А коли вона гине за нашу незалежність – трагедія для всієї країни. Ці хлопці-воїни поклали свою душу і тіло за те, щоб ми жили в незалежній державі. Сьогодні ми робимо перший крок для увіковічення їхніх імен. Не просто кажуть в народі: «Поки нас пам’ятають – ми живі». Імена Героїв назавжди будуть в нашій пам’яті, в наших серцях і душах» – зазначила Олена Іллівна. Право відкрити меморіальні дошки надали матерям загиблих Героїв України – Бауер Любові Несторівні та Куцій Людмилі Георгіївні. Присутні вшанували пам’ять загиблих земляків хвилиною мовчання, поклали квіти, запалили свічі пам’яті. Священник освятив меморіальні дошки та помолилися за упокій душ загиблих героїв. Ванзуряк Вікторія, учениця 11 філ. класу, заспівала пісню “Біля тополі” присвятивши її в памя“`ть нашим героям. Низько схиляємо голови на знак великої шани та вічної пам’яті. Висловлюємо велику вдячність сім’ям військовим, що виховали справжніх патріотів України, які віддали за неї життя.

 Було в жінки щастя… В ту весну далеку,

       дарунок від  Бога принесли лелеки –

       так довго жадану єдину дитину,

       мов сонечко яснеє, – крихітку-сина.

       Своє янголятко кохала, плекала,

        мов квітку, ростила, всю душу вкладала…

       Злетіли роки несподівано хутко –

       зростила орла одинока голубка.

    І сином своїм не натішиться мати!

   Їй тільки б радіти, онуків чекати…

  Війна!.. враз пекельним вогнем налетіла

  і “градами” душі людей обпалила.

     На фронті синок. Від думок та від болю

   поси́віла враз… але вірить у долю,

   з дороги не зводить заплакані очі –

  чекає синочка од ранку до ночі,

 а ночі  без сну – у молитвах до Бога:

“Візьми МОЮ душу… за сина живого”…

Та Бог не почув… не достукалась мати…

Надіється, жде його… Звідки їй знати,

що тіло схололо у полі далекім…

вже й Богові душу віднесли лелеки…

 З любов’ю та смутком, з небесного раю

синки споглядають – їх мами чекають!

Хай гріють ці душі на край-небосхилі

подяки і шани народної хвилі!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *